Найпопулярнішим на теренах району є такі види туризму як: пішохідний (подорожування по горах пішки), гірськолижний (приїзд для катання на гірських лижах), водний (сплав по гірських річках на катамаранах і каяках) кінний туризм (подорожі гірськими схилами на конях гуцульської породи). Інформація про пішохідний туризм знаходиться в розділі “послуги”.

Гірськолижний туризм приурочений до гірськолижних схилів, які обладнані канатно-буксировочними витягами. Їх в районі два: схил гори Пушкар в смт.Верховина та схил гори Запідки в с.Ільці. Довжина першого сягає 320 метрів, ширина від 20 до 60 метрів. Він розташований між двома паралельними лісосмугами хвойного лісу. Середня крутизна схилу – 18 градусів. Лижебуксир типу ЛБ-300 естонського виробництва, належить ЛОК “Верховина”.

Водні ресурси району є невід’ємною і надзвичайно важливою частиною  природних багатств району. Вони забезпечують потреби народного господарства та населення у воді за рахунок поверхневих та підземних вод.

Поверхневі води району представлені басейном річки Прут, зокрема його правою притокою – Черемошем  та підземними водами. В районі нараховується 455 річок загальною протяжністю понад  2000 км. Основним джерелом поновлення водних ресурсів є атмосферні опади. Найбільшою річкою є Черемош, утворений двома річками: Чорним Черемошем, який стікає з північних схилів Чивчинських гір (довжина 86 км., площа басейну  0,86 тис. кв. км.) і Білим Черемошем (довжина 50 км, площа водозабору 0,6 тис. кв. км.).

Карпати – це свіже гірське повітря, п’янкий аромат різнотрав’я на схилах гір, синява озер та прозорість рік, бурхливі водопади, наявність мінеральних джерел… Білосніжні гірські вершини, морозяне повітря і рипучий сніг під ногами, дивовижний колорит карпатських сіл, гостинність і щирість місцевих жителів… 

Верховинщина – Гуцульський етноекоцентр України

Верховинський район – най південніший в Івано-Франківській області і межує з Румунією. До нього входять 42 населені пункти, які підпорядковані 21 сільській раді.

З давніх-давен місцеві жителі займалися скотарством, мисливством і частково землеробством. Понад 600 років гуцули жили під чужоземним пануванням, але не змирилися з ним зберегли свою мову, побут, звичаї мистецтво. Вони постійно боролися проти поневолювачів. У XVI-XVIII ст. ця боротьба набувала форми опришківського руху. Найславетнішим був Олекса Довбуш (XVIII ст.). Наприкінці XIX століття визвольний рух набув нових форм – скликання віч, Січей, які стали масовим явищем горян.

Гуцульщина – край лісів та гір, край швидких річок та холодних потоків, край прекрасний, де найбільш збережена автентична матеріальна і духовна культура, а також у більшій мірі збереглась флора і фауна та неповторна природа, яка добре відома в цілому світі. Закоханий у цей прекрасний і суворий край уродженець Поділля Михайло Ломацький писав, що «тут, у гуцульських горах, як ніде інде, можна почути гомін віків і зачерпнути силу й віру в майбутнє, тут, у зелено-срібних водах озер і рік можна скупати й очистити не лише тіло, але й душу, та карпатським сонцем зігріти її, а, вийшовши на верх Говерли, побачити Бога й почути Його добротливий й ласкавий голос – голос Творця гуцульських гір». Місцеве населення – гуцули,  від яких походить назва Гуцульщина, завжди дивували відвідувачів та етнографів своїм вмінням зберегти прадавню самобутність, зокрема творчу, традиції, звичаї та обряди.